За даними Міністерства освіти і науки України (МОН), станом на січень 2025 року майже мільйон українських дітей навчаються онлайн: близько 600 тисяч — в Україні, ще майже 400 тисяч — за кордоном. Ці цифри були озвучені в контексті плану МОН “Школа офлайн”, спрямованого на повернення до очного навчання приблизно 300 тисяч дітей.

Крім того, згідно з даними Європейської комісії, з 24 лютого 2022 року по 16 липня 2024 року понад 856 тисяч українських учнів були інтегровані у шкільні системи країн Європейського Союзу. Це свідчить про значну кількість дітей, які перебувають за кордоном та потребують підтримки у здобутті освіти.

Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо удосконалення правового регулювання окремих питань надомної та дистанційної роботи» від 27 березня 2025 року № 4339-IX (далі Закон №4339), який набрав чинності 2 травня 2025 року, передбачено, що за погодженням з роботодавцем працівник може працювати на умовах надомної або дистанційної роботи у разі навчання його дитини віком до 14 років у закладі загальної середньої освіти за дистанційною формою здобуття освіти. Це положення спрямоване на підтримку батьків, чиї діти навчаються дистанційно, особливо враховуючи велику кількість дітей, які навчаються дистанційно, в тому числі перебувають за кордоном та інтегровані у шкільні системи інших країн.

Отже з 2 травня (дати набрання чинності Закону №4339) за згодою роботодавця працівник може перейти на дистанційну або надомну форму роботи, якщо його дитина (до 14 років) навчається дистанційно у школі, на підставі наказу (розпорядження) директора закладу освіти.

- Така можливість діє на період дистанційного навчання дитини.

- Водночас Закон не гарантує автоматичного права на дистанційну роботу:

- якщо дитина старше 14 років,

- якщо роботодавець не погоджується на зміну форми праці.

Для уникнення непорозумінь сторонам трудового договору важливо оформлювати відповідні домовленості документально (внесення змін до трудового договору, наказу роботодавця).

Також Законом №4339 уточнені положення статті 121 КЗпП щодо гарантій для дистанційних працівників у разі відряджень.

Працівники, які працюють дистанційно,  мають право на гарантії та компенсації, пов’язані з відрядженнями, навіть якщо це поїздка до місцезнаходження роботодавця (наприклад, у головний офіс).

- Йдеться про норми статті 121 Кодексу законів про працю України, якою встановлені наступні гарантії:

– збереження середнього заробітку;

– добові;

– компенсація витрат на проїзд та проживання тощо.

Згідно змін, внесених Законом №4339 до статті 121 КЗпП разі направлення у службове відрядження працівника, який виконує роботу дистанційно (стаття 60-2 КЗпП), у тому числі при його відрядженні до місцезнаходження роботодавця, пункт відправлення працівника у відрядження та пункт, до якого працівник повертається з відрядження, встановлюються роботодавцем за погодженням із працівником під час узгодження маршруту поїздки та зазначаються у наказі (розпорядженні) про відрядження.

Законом №4339 спрямований на уточнення прав працівників, врегулювання питань дистанційної й надомної праці, що є важливим огляду на реалії воєнного стану, тимчасової міграції та зростання популярності віддаленої форми роботи.

У чому різниця між надомною та дистанційною роботою дізнавайтеся з інфографіки нижче: