Додаткова соціальна відпустка та сумісництво

Відповідно до частини 2 статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Це означає, що працівник, крім основного трудового договору, має право укладати трудові договори про роботу за сумісництвом. Виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної  роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час називається сумісництвом.

Питання роботи за сумісництвом працівників державних підприємств регулюються постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» від 3 квітня 1993 року №245.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» визначено право на відпустку громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності.

Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством і має право на оплачувану  щорічну відпустку. Постановою № 245 передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Отже, на роботі за сумісництвом працівник має право на соціальні відпустки, зокрема відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Соціальна додаткова відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Окрім цього статтею 56 КЗпП України  встановлено, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, тому нема підстав для відмови у наданні працівникам-сумісникам соціальної відпустки.