ДОДАТКОВА ВІДПУСТКА ЗА НЕНОРМОВАНИЙ ДЕНЬ ПРИ НЕПОВНОМУ РОБОЧОМУ ДНІ: УСІ "ЗА" І "ПРОТИ"

У коментованому листі Мінсоцполітики України стверджує: якщо у зв'язку зі спе­цифікою роботи працівник із неповним робочим днем періодично виконує основну роботу поза межами робочого часу, йому може бути встановлено ненормований робочий день. Відповідно, за ненормова­ний день належить надавати додаткову від­пустку тривалістю до 7 календарних днів згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України "Про від­пустки" від 15.11.96 р.№ 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).

Зауважимо: такі твердження в роз'яснен­нях відомства зустрічаються не вперше, аналогічну думку воно висловило в листі від 22.07.15 р. № 431/13/133-15, який широ­ка спільнота побачила лише в липні ми­нулого року.

Проаналізуємо ці висновки.

Як відомо, ненормований робочий день установлюють тим категоріям працівни­ків, нормувати робочий час яких немож­ливо. Це стосується ситуацій, зокрема, коли роботу виконують не в певний про­міжок часу, а за необхідності за умови, що відбулися певні події чи обставини. Наприклад, ненормований робочий день доцільно встановлювати в кіновироб­ництві, де знімальний процес залежить від погодних умов та інших зовнішніх чинників. Ненормований робочий день також може бути встановлений для пра­цівників сільського господарства або для працівників конкретних професій — лі­карів, водіїв та інших.

У п. 2 Рекомендацій № 71, які визнача­ють загальний порядок надання праців­никам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, сказано: "...ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем". Це пов'язано з тим, що встановлення неповного робочого дня передбачає відпрацювання певної кількості годин на день, тобто нормування робочого часу протягом дня. Багато років це правило вважали непорушним, і роз'яснення профільного відомства були відповідні. Наприклад, у листі від 07.05.02 р. № 010-430 Держнаглядпраці України зазначав: "...працівники, яким встановлено неповний робочий час шляхом зменшення тривалості робочого дня не користуються правом одержання додаткової відпустки за особливий характер роботи..." Проте Мінсоцполітики України раптово змінило думку.

У коментованому листі Міністерство зауважує: підприємство самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, на яких можуть застосовувати ненормований робочий день. До повноважень роботодавця належить і встановлення тривалості щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за кожним видом робіт, професій та посад. Тож, якщо в колдоговорі за посадою передбачено застосування ненормованого робочого дня, а працівника прийнято на цю посаду на неповний робочий день, підприємство не має обмежень у наданні йому додаткової відпустки за "ненормованість" — вважає відомство. Не будемо із цим сперечатися, лише звернемо увагу на деякі моменти.

По-перше,  додвідпустку за особливий характер праці надають лише за час фактичної зайнятості на відповідній роботі, якщо працівник трудиться в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, установленої для пра­цівників цього виробництва або цієї посади (ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки). Так, якщо три­валість робочого дня працівника становить, на­приклад, 2 або 3 години на день, а для інших працівників на цьому виробництві (у цьому цеху, на цій посаді) встановлено 8-годинний ро­бочий день, права на "особливу" додвідпустку він не має.

По-друге, за умови неповного робочого часу, згідно зі ст. 56 Кодексу за­конів про працю України (далі — КЗпП), оп­лату праці провадять пропорційно до відпра­цьованого часу або залежно від виробітку. Тож ця законодавча норма передбачає не лише нормування робочого часу, а й оплату відпра­цьованих годин. Не зовсім зрозуміло, як визна­чати відпрацьований час працівнику з неповним днем за умови ненормованого робочого дня, і, відповідно, як у такому разі оплачувати його працю?

По-третє, аргументуючи свої висновки, Мінсоцполітики України за­значає: його рекомендації не реєструють у Міністерстві юстиції України, а тому вони не є нормативно-правовими актами, тож і керу­ватися ними не обов'язково. Далі Міністерство підсумовує: "...чинне законодавство не містить заборони застосування ненормовано­го робочого дня для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем". Що ж, ця думка слушна. Проте нагадаємо: у КЗпП за­галом немає жодних згадувань про ненормо- ваний робочий день. Фактично Рекомендації № 7 — це єдиний документ, який визначає певні правила для такого режиму. Хоча про ненормований робочий день і мовиться в ст. 8 Закону про відпустки, "ненормування" робо­чого часу навіть суперечить деяким нормам КЗпП. Адже останній передбачає, що години, відпрацьовані понад установлену тривалість робочого дня, слід вважати надурочними (ст. 62 КЗпП) і компенсувати таку роботу оп­латою в подвійному розмірі (ст. 106 КЗпП). Тож чинне законодавство не містить ані за­борони, ані дозволу не нормувати робочий день за неповного робочого часу. Ба більше, воно загалом не визначає, що таке ненормо­ваний робочий день і на яких умовах його слід впроваджувати. Тому вимушені констатувати: доки на зміну КЗпП не прийде Трудовий ко­декс, який, сподіваємося, розставить крапки над "і", Рекомендаціями № 7 користуватися доцільно навіть за відсутності їхньої держреєстрації, адже вони хоч якось заповнюють білі плями в чинному трудовому законодавс­тві.

¹ Рекомендації щодо порядку надання працівникам із не­нормованим робочим днем щорічної додаткової відпуст­ки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці та соцполітики України від 10.10.97 р. №7.