Про запровадження скороченого та неповного робочого часу на підприємстві.

Поряд зі звичайною тривалістю (норма тривалості робочого часу працівника – 40 годин на тиждень) робочого часу існує 2 категорії випадків, коли працівникові встановлено меншу тривалість робочого часу:

1. Cкорочений робочий час (ст.51 КЗпП України) – це режим робочого часу, коли працівникам має бути встановлена менша норма робочого часу, але оплата проводиться як при повній тривалості робочого часу;

2. Неповний робочий час (ст.56 КЗпП України) – режим робочого часу, встановлюється за угодою між працівником і роботодавцем, може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці при цьому провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

В обох випадках працівник трудиться менше норми, але різниця в оплаті.

Ініціювання запровадження неповного робочого часу адміністрацією підприємства (роботодавцем) є зміною істотних умов праці. У такому випадку працівник повинен бути повідомлений про це не пізніше ніж за 2 місяці (ст.32 КЗпП України). Якщо працівник не погоджується із запровадженням такого режиму роботи, трудовий договір припиняється на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП з виплатою вихідної допомоги не менше середньомісячного заробітку (ст. 44 КЗпП України).

Запровадження неповного робочого часу за ініціативи працівника запроваджується з дати і на час, вказаний у заяві.