Ухвала про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ
ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

16 жовтня 2013 року № 6-31740св13

Про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час
вимушеного прогулу за касаційною скаргою

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого — Гвоздика П. О., суддів: Євграфової Є. П., Завгородньої І. М., Іваненко Ю. П, Ситнік О. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Коломийський бетон» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 — ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що на підставі наказу № 31-к від 3 червня 2011 року його прийнято на посаду стропальника 3-го розряду в ТОВ «Коломийський бетон«.

Наказом № 56-к від 3 грудня 2012 року його звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за допущений прогул.

Посилаючись на те, що звільнення проведено незаконно, оскільки відсутність на роботі зумовлена поважною причиною, а також перед застосуванням дисциплінарного стягнення не отримано від нього письмових пояснень, просив суд поновити його на роботі та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5209 гривень 20 копійок.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2013 року позов задоволено.

Ухвалено поновити ОСОБА_6 на посаді стропальника 3-го розряду у ТОВ «Коломийський бетон» з 4 грудня 2012 року.

Стягнуто з ТОВ «Коломийський бетон» на користь ОСОБА_6 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5209 гривень 20 копійок.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 — ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи здійснено без законних підстав, оскільки 19 листопада 2012 року він був відсутній на робочому місці менше трьох годин з поважних причин, у зв'язку з хворобою.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарних стягнень, передбачений ст. 149 КЗпП України щодо відібрання у позивача письмових пояснень, а також ознайомлення із наказом про звільнення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з недоведеності позивачем поважних причин його відсутності на роботі 19 листопада 2012 року та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст.

40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального

учбового закладу).

За змістом ст. ст. 40, 41 КЗпП України підставами для звільнення працівника згідно, зокрема, з п. 4 ст. 40 КЗпП України є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу (розпорядження) про припинення трудового договору.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.

4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 57 ЦПК України. При цьому відсутність працівника на роботі за станом здоров'я може підтверджуватись не тільки лікарняним листком, а й довідкою медичної установи, показами свідків й іншими доказами.

Працівника не можна визнати винним, якщо він неналежно виконує свою роботу внаслідок недостатньої кваліфікації, захворювання або відсутності відповідних умов для її виконання. Наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча б вона і не була підтверджена листком непрацездатності, оскільки закон не зобов'язує працівника у разі захворювання звертатися до офіційної медицини. Відсутність листка непрацездатності позбавляє лише працівника права на одержання ним допомоги з тимчасової втрати працездатності.

Так, судом встановлено, що наказом № 56-к від 3 грудня 2012 року його звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 6 по 16 листопада 2012 року перебував на стаціонарному лікуванні в Коломийській центральній районній лікарні. 19 листопада 2012 року знаходився на прийомі у лікаря-кардіолога, а 20 листопада 2012 року проходив лікарсько-консультативну комісію, за результатами якої ОСОБА_6 протипоказана важка фізична праця, робота на висоті та у нічний час.

Апеляційний суд в порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, встановивши, що ОСОБА_6 вчинив прогул, не врахував обставин справи, належним чином не з'ясував поважність причин відсутності позивача на роботі 19 листопада 2012 року та чи мав місце прогул без поважних причин, який став безпосередньо підставою для звільнення позивача з роботи, помилково пославшись на службову записку завідувача складу Г. М. І., акт від 19 листопада 2012 року та протокол № 3 засідання працівників товариства від 3 грудня 2012 року, оскільки вказані документи складені у відсутності позивача без відібрання у нього пояснень.

Посилання на відсутність у табелі обліку робочого часу та журналі реєстрації виходу на роботу працівників відмітки про роботу ОСОБА_6 19 листопада 2012 року також є помилковим та спростовується матеріалами справи.

Поряд з цим, відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, з яких вчинено проступок і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Вказані вимоги закону не дотримано відповідачем, що було залишено поза увагою апеляційного суду.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, всупереч вимог ст. 303 ЦПК України, не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України, дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 — ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2013 року скасувати, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано- Франківської області від 17 квітня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарження не підлягає.

Головуючий П. О. Гвоздик

Судді:

Є. П. Євграфова І. М. Завгородня Ю. Г. Іваненко О. М. Ситнік

За інформацією офіційного сайту "Кадровик-01.