Звільнення сумісника в разі працевлаштування основного працівника

Звільнення допускається за однієї важливої умови -  лише на підприємствах державної та комунальної власності.

Відповідна підстава для звільнення передбачена п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну України від 28.06.93 р. №43 (дала – Положення №43). Цей документ, як видно з назви, не розповсюджується на підприємства іншої форми власності. Однак є один виняток: на думку фахівців Мінсоцполітики України, викладену в листі від 08.09.11р. № 731/13/84-11, дія  Положення №43 розповсюджується й на комунальні підприємства, адже на час його видання поняття «державна власність» містило в собі також власність адміністративно-територіальних одиниць, тобто комунальну власність.

Водночас зауважимо, що будь-який працівник може бути звільнений із роботи лише з підстав передбачених у  Кодексі Законів про Працю  України (далі – КЗпП). Загальні підстави для припинення трудового договору для працівників підприємств усіх форм власності наведено в ст. ст. 36-41 КЗпП. До того ж ст.7 КЗпП передбачено, що законодавство може встановлювати додаткові, окрім передбачених у КЗпП підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов. Саме такою категорією і є працівники державних і комунальних підприємств, яких за певних умов, зокрема в разі прийняття на роботу основного працівника, можуть звільнити з роботи за сумісництвом.

Припинення трудового договору із цієї підстави вважається звільненням з ініціативи роботодавця та відповідно до ст. 43-1 КЗпП, допускається без згоди профспілкового комітету. Однак, як і в інших випадках звільнення з ініціативи роботодавця, працівник не може бути звільнений із цієї підстави під час тимчасової непрацездатності або  перебування у відпустці (ч.3 ст. 40 КЗпП).

Окрім цього, з ініціативи роботодавця не можуть бути звільнені працівники, на яких поширюються гарантії, установлені ст.184 КЗпП, ст.186-1 КЗпП.У наказі про звільнення обов’язково потрібно зазначити підставу – ст.7 КЗпП та п.8 Положення №43.

З огляду на те, що звільнення відбувається з ініціативи роботодавця, заява працівника не потрібна.

Законодавством не передбачено також терміну повідомлення працівника про звільнення із цієї підстави, а враховуючи те, що в такому разі не потрібна й згода профспілкового органу, подібне звільнення можна здійснити одразу після прийняття рішення, день у день. Наступного дня роботодавець може прийняти на роботу основного працівника. У день звільнення  працівник повинен отримати заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Виплата  вихідної допомоги під час звільнення сумісника в разі працевлаштування основного працівника не передбачено, про що чітко зазначено в п.8 Положення №43.

Якщо ж не йдеться про державне підприємство або  підприємство комунальної власності, звільнити сумісника лише з тієї підстави, що підприємство хоче прийняти на цю посаду працівника на постійне місці не можна. Отже, слід шукати інші варіанти законодавчого врегулювання цієї проблеми.